Зберегти врожай попри війну і посуху: три історії фермерів, які закохані в свою справу

Something went wrong. Please try again later...

Заміновані поля, дорогі добрива й паливо, зниження цін на зерно. Ще й спека цього літа побила всі рекорди: обмаль дощу, сорок градусів у тіні й розпечений ґрунт. У таких умовах працюють українські фермери.

Але попри все, не дивлячись на велику війну та складнощі, продовжують забезпечувати продовольчу безпеку країни. Три історії про те, як родина аграріїв створила власну лінійку олій, як житомирські фермери зробили своє зерно одним із кращих у регіоні попри посуху та піщаний ґрунт, і як прикордонне агропідприємство з Чернігівщини планує виходити на турецький ринок.

Власна олія: «ми розуміли, що маємо виробляти та споживати власні продукти»

Аліна Скрипник з чоловіком Сергієм односельці — з Миколаївки на Дніпропетровщині. Земля в їхньому житті фактично від першого подиху. «Для нас із чоловіком це був поклик: ми народились і виросли на землі, нас тягнуло сіяти, обробляти ділянки, випасати худобу. На першому курсі університету ми мріяли жити у квартирі, але через 12 років зрозуміли, що таке життя нас обмежує. Нас все одно почало тягнути до землі, у квартирі не вистачало простору, свободи, ароматів… Тож повернулись на землю й збудували будинок», — говорить фермерка.

Коли Аліна розповідає про те, як пахне земля, її обличчя розпливається в посмішці. Аромат поля, ділиться, різноманітний: коли орють — один, під час засівання — інший, а коли на полі колоситься пшениця — пахне найособливіше.

«Я часто вдень привожу їсти працівникам на поле. І зазвичай сідаємо там, де вони й працюють: де зорано – там і розстеляємо ковдру й сідаємо обідати. І ми їмо – а я не можу нанюхатися й надивитися: «боже, як земля пахне», «боже, який колосок гарний!». Хлопці сміються, бо вони й уваги на це не звертають. А я в захваті! От зараз розповідаю – і навіть мурахи по шкірі… » – зауважує фермерка з посмішкою.

На полицях в Аліни фотографії поля в різні роки і за різних сезонів, а також колекція колосків. Вона збирає їх, наче, родинний скарб, пам’ять, яку можна помацати руками.

«З кожного сезону в мене є колосочки: тут у мене – колосок із 2017 року, це – з минулого року. Я навіть пам’ятаю, які це сорти… А зерна пшениці та соняшника я в баночки набираю щороку. Це для мене дуже цінні спогади про кожен рік», – розповідає аграрійка.

Власну справу Аліна та Сергій розпочали у 2000 році. Спочатку господарювали на родинних паях, які нараховували 25 гектарів землі. Потім орендували землю і разом обробляли її орендованою технікою. Через 5 років Скрипники взяли у лізинг свій перший трактор. Нині Аліна — власниця компанії «Сура Агро» з понад 500 гектарами землі.

До 2023 року «Сура Агро» сіяли пшеницю, соняшник, ячмінь і кукурудзу. А торік почало виробляти олію. «Ми б і досі займались вирощуванням зернових і олійних культур, бо це традиційна школа: виростили — продали. Але ми знали, що правильне господарювання — це коли ти виростив і переробив на готовий до споживання продукт. Після вторгнення у 2022 році побачили, що зерно лежить на складах, а продуктів — бракує. І зрозуміли, що потрібні зміни. Основні наші культури — пшеницю й соняшник — вирішили переробляти на борошно й олію», — пояснює Аліна.

2023 року фермерка довідалась про освітньо-грантову програму TalentA для фермерок в сільський місцевості від міжнародної науково-дослідницької сільськогосподарської компанії Corteva. Фермери якраз мріяли створювати готовий продукт зі свого врожаю. Зерно соняшника вони вирощували дуже високої якості, адже використовували насіння бренду Pioneer® компанії Corteva. Провели дослідження і з’ясували, що їхній соняшник чи не найкращий в регіоні.

Тож у червні 2023 року Аліна Скрипник подалась на навчання. Два місяці штудіювала агровиробництво, бізнес, бухгалтерію — програма була розрахована не лише на досвідчених аграріїв, а й на тих, хто має незначний досвід фермерської справи. Частина навчання припала на серпень, коли довелося збирати врожай. Лекції Аліна слухала під час роботи на полі. Подекуди слухали їх всією родиною: теми були справді корисні.

Після навчання Аліна написала грантову заявку на обладнання, необхідне для виготовлення олії, і виграла на конкурсі грантів. На отриманий від Corteva грант подружжя придбало техніку, яка лущить і калібрує соняшникове насіння до однакового розміру. Через це сировина й олія, яку з неї виробляють, виходить кращої якості. «Олію можна робити й без такого обладнання, — пояснює керівниця підприємства «Сура Агро». — Велике виробництво олії, наприклад, використовує неочищене насіння. Але ми вирішили зробити олію такою, щоб її не соромно було показати й корисно їсти. Щоб ми споживали якісний і смачний продукт. Тому ми лущимо насіння, стискаємо зачищене ядро і отримуємо олію».

Олія з соняшникового насіння Corteva, яку виготовляють Скрипники, не містить барвників і консервантів. Зберігає аромат, текстуру й природній колір. Це підтверджують дослідження, на які родина віддає продукти. Зараз олію продають у трьох локальних магазинах, а також через соціальні мережі і «сарафанне радіо». «Для нас цінно, що кав’ярні купують у нас олію для приготування авторських страв: соусів, маринадів, майонезу тощо. Із Харкова, наприклад, щомісяця п’ять літрів замовляють. Людям подобається, що ми самі вирощуємо сонях і робимо з нього олію», — каже Аліна. Однією з умов програми була обов`язкова соціальна складова, тож частину продукту підприємці передають односельцям, які живуть у скруті й потребують допомоги — таких тут 107 родин.

А цього року Скрипники посіяли золотий льон. Щоб зробити з нього лляну олію. Аліна жартує, що 60 кілограмів насіння були «на вагу золота». Також Скрипники вже зайнялися виготовленням нової для українського ринку олії з волоського горіха.

На цьому подружжя не спиняється, планує розширювати сімейний бізнес. Їхня старша дочка, яка навчається на юридичному факультеті, допомагає з документацією. А молодша, семирічна, спостерігає, як батьки ведуть господарство. Тож в любові до землі підростає третє покоління аграріїв.

«На цій роботі ніколи не буде нудно — процес різноманітний, щороку щось нове й цікаве. А виробництво олії — це взагалі новий етап. Я зараз хочу навчитись керувати вантажівкою, бо в нашій сфері це дуже важливе вміння», — додає Аліна Скрипник.

Ефективний агробізнес на прикордонні: «на наше зерно завжди є попит і місця, де нас чекають»

Сергій Макуха, директор компанії «Інтер-Агро-База», — фермер у четвертому поколінні. Його прадід працював у колгоспі, дід був головним агрономом, а батько у 2004 році створив фермерське господарство, почавши з сімдесяти гектарів землі. Нині в компанії, розташованої в селищі Сосниця під Черніговом, 5600 гектарів землі, новий автопарк і багато інноваційних технологій. Земля в цих краях також не найродючіша, але завдяки якісному насінню і зусиллям аграріїв дає непоганий урожай.

«Рослину можна виростити й у мочалці. Важливо – що ти їй для зросту даси… А земля є земля. І як колись казав один аграрій з нашого регіону: «агробізнес на піску – справа сильних чоловіків», – жартує Сергій Макуха.

Для агробізнесу визначною є якість насіння й аграрні технології, оскільки ґрунти на Чернігівщині неродючі. Це означає, що землю доводиться щороку правильно живити та обробляти, аби наситити поживними речовинами для посіву. І правильно засівати. Ще 6-7 років тому підприємство користувалося різноманітними гібридами різних агрокомпаній. Проте досвід і роки роботи з землею також показали, що найкращим за ціною і якістю є насіння Corteva, якими тепер засіяно 90% посівних територій, адже гібриди Pioneer® пристосовані до надскладних умов проростання.

«Це насіння може розкрити свій потенціал навіть в умовах наших ґрунтів, — каже підприємець. — Тим паче всі наші посіви ми захищаємо препаратами Corteva. Зараз у нас є ділянка 100 гектарів, засіяна кукурудзою, обробленою препаратом Блу™ N, який допомагає рослині засвоювати з повітря азот. Ми вже бачимо позитивний ефект, але дочекаємося збору врожаю, щоб побачити конкретну різницю між обробленими й не обробленими препаратом територіями».

Земля «Інтер-Агро-Бази» розташована неподалік від кордону з росією, і це стало серйозним викликом для багатьох місцевих підприємців. Серед колег-аграріїв та сусідів по території багато хто не витримав такого темпу роботи, коли врожай і землю доводиться ділити з війною.

«У нас є землі, розташовані на відстані менш ніж 15 кілометрів від кордону з країною-агресором. Над нашими полями з початку осені 2022 року завжди пролягав маршрут усіх шахедів і ракет. Є навіть поля, які ми між собою називаємо “орлановими”, “шахедними” чи “дроновими”, бо над ними збивали безпілотники. Одного разу неподалік одного з полів постраждав наш гусеничний екскаватор, яким ми розкорчовуємо землю — збитий дрон влучив у його кабіну», — каже аграрій.

Російські загарбники на початку вторгнення взяли під контроль частину Чернігівщини, де розташовані землі «Інтер-Агро-Бази». І хоча вони не створювали окупаційної адміністрації й не контактували з місцевими, шкоди фермерському господарству вони завдали. Наприклад, розстріляли з гармати два сільськогосподарські літаки, які стояли на аеродромі — переплутали їх із військовими.

Чернігівщина вже вільна, але війна далі впливає на родинний бізнес: логістика у регіоні вкрай дорога. Особливо на тій частині, де земля Макух. «Купити добрива чи насіннєвий матеріал — одна справа. Інша — доставити його до нас або продати нашу продукцію. Ми зазнаємо великих збитків через високу собівартість логістики», — пояснює Сергій.

Багато працівників «Інтер-Агро-Бази» мобілізовані або добровільно зголосились захищати Батьківщину. Підприємство підтримало їх матеріально на знак вдячності. На ринку праці кваліфікованих робітників, тим паче вузькопрофільних, поменшало: знайти заміну тим, хто пішов служити, важко. Проте «Інтер-Агро-База» тримає стабільний курс і навіть планує розширитись із теперішніх 5600 до восьми тисяч гектарів землі. Для цього вистачить техніки та приміщень для зберігання збіжжя.

«У нас оновлений парк техніки, молоді фахівці-механізатори та кваліфікований агроном, до порад і досвіду яких ми дослухаємось. У нас є для збільшення підприємства сили, потужності й гарна історія: ми ніколи нікого не підставляли, завжди виконуємо обіцянки. Партнери нам довіряють, і ми цю довіру виправдовуємо. На наше зерно завжди є попит і місця, де нас чекають. Контрагенти знають наші якісні показники. І в цьому велика заслуга компанії Corteva, адже їхнє насіння демонструє високий потенціал і за нормою олії, і за всіма необхідними речовинами», — говорить Сергій Макуха.

Зерно і продукцію планують продавати за кордон, зокрема до Туреччини, забезпечуючи країну надходженням валюти від експортних операцій. Їх купили у 2022 році, щоб перевозити товар чи зерно у віддалені райони: замовляти цю послугу було вкрай дорого. Тепер автомобілі приноситимуть компанії користь. «Ми на етапі перемовин із власницею двох барж на Дунаї, які можуть перевозити близько двох тисяч тонн продукції до Туреччини», — каже підприємець.

«Сільським господарством займався ще мій прапрадід, тож я фермер у п’ятому поколінні. Я цим пишаюся. Бо є люди, які мають роботу й хобі, а я маю все. Я щодня отримую задоволення від роботи в полі, і від неї неможливо втомитися. Можна знудитися від роботи в офісі, але не від роботи з землею. Поле саме тебе наповнює енергією», — каже Сергій Макуха.

Рекордні врожаї на піщаних ґрунтах: «зерно постійно пристосовується до викликів»

Руслан Шевченко — директор компанії «Агро-Юніверсал» із Житомирщини. П’ять років тому, коли він приїхав сюди працювати, йому важко було звикнути до місцевої специфіки. Але, попри посуху й не дуже родючі ґрунти, його компанії вдалося вийти на один із найкращих показників урожайності в області.

«На Вінниччині, де я працював до того, зовсім інші ґрунти, способи посіву й удобрення землі, — розповідає Руслан. — Було важко звикнути, що на одному полі може бути три або й п’ять різних типів ґрунтів. Якщо під час оброблення землі з цим можна впоратись, то під час посіву це виклик: ми налаштовуємо сівалку на глибину 2—3 сантиметри для одного типу ґрунту, і при зміні доводиться її переналаштовувати. Але ми пристосувались». Руслан у компанії виконує роботу не лише агронома, й головного технолога й економіста, зокрема щороку сам розробляє технологічні карти й планує закупівлі для господарства.

Для того, аби встигнути на поле та в офіс, директор господарства прокидається о п’ятій ранку. «Агро-Юніверсал» вирощує яру й озиму пшеницю, соняшник, кукурудзу, ріпак, гірчицю і гречку. Значну частину збіжжя експортують за кордон.

З початком великої війни агробізнесу стало важко: зросли ціни на необхідні для бізнесу товари. До 2022 року тонна аміачної селітри коштувала стільки ж, скільки тонна зерна; тепер — як три-чотири тонни.

«Дуже важко було реалізувати продукцію. Всі склади були забиті, реалізації не було. А якщо реалізувати, то ми розуміємо, що приїжджали трейдери й хотіли забрати все за безцінь», - говорить Руслан.

До того ж частина виробників насіння не вийшла з російського ринку, і співпрацювати з ними фермери не хочуть принципово.

«Найбільш рентабельними культурами для нас є соняшник, ріпак і кукурудза. Я купував багато різних гібридів, і за останні чотири роки зрозумів, що насіння компанії Corteva стабільно посідало перше чи друге місце за родючістю і якістю незалежно від умов вирощування. Я був дуже радий, що під час війни компанія вийшла з ринків росії та білорусі й не стала спонсором тероризму, — говорить Руслан. — А ще більш плідною наша співпраця стала, коли спільно з фондом Баффета компанія виділила насіння фермерським господарствам, аби зменшити втрати аграріїв».

Як зауважує Руслан, одна з переваг компанії — що асортимент завжди поповнюється новинками, і кожен новий випуск перевершує попередню версію. Тож зараз поля «Агро-Юніверсал» на 90% засіяні соняшником, кукурудзою й ріпаком бренду Pioneer®. Аграрій каже, що за результатами останніх незалежних досліджень його врожай один із найкращих в області. Завдяки такій високій якості зерно компанії «Агро-Юніверсал» має попит за кордоном, що неабияк допомагає впоратися з економічними складнощами фермерування під час війни.

У кінці літа попри 30—35 градусів спеки жнива на полях Житомирщини тривали. Попри реально важку ситуацію, фермер зізнається, що продовжує працювати над продовольчою безпекою нашої держави.

«Працювати на землі, звісно, важко. Але ж яке це задоволення для душі! Ти виходиш на поле, а перед тобою – блакитне небо й жовте чи зелене море з колосків. І ти знаєш кожну травинку: який це сорт, на якій землі вона росте, що ти зробив для того, щоб зерно розкрило потенціал і проросло… Землю треба любити й поважати, і вона віддячуватиме за це», – зауважує Руслан Шевченко.

Інші новини