Учасниця програми TalentA-2022 Антоніна Юхимчук про участь в програмі, свій бізнес та новий шлях жінки-фермерки.
Профіль учасниці: Антоніна Юхимчук, 43 роки. Вона живе у с. Теребля на Закарпатті. Її ТОВ "Радодар" займається вирощуванням полуниці “вайбронт”, а також планує посадити лаванду.
Антоніно, як змінилось ваше життя після 24 лютого?
Поле полуниці я висаджувала під програму державної підтримки. 80% вартості саджанців мало повернутись і вийшло, що восени частинку грошей віддали, а решту обіцяли повернути у березні-квітні. Зрозуміло, що після початку війни цього не трапилось. Довелось покладатись лише на свої сили. На жаль, в мене не було можливості обгородити поле і зробити крапельне зрошення. Це зменшило кількість врожаю, але тим не менше я працювала як могла, підтримувала свою справу. Все одно бізнес продовжував розвиватись. Ми працювали, вкладали і мали навіть в цьому році гарний прибуток. П’ять соток ягід, які були під поливом, дали гарний врожай - 700 кг. І ціна була досить висока. Ми продовжуємо робити свою справу. Ми не зупиняємось.
Наразі я посадила 1 га полуниці, ще 1 га підготовлений для посадки цієї осені. А ще 4 га я хотіла б відвести під лаванду. І оскільки в селі дуже багато туристів, у нас такий мальовничий край, то лаванда мала б успіх. Я вивчаю 4 різні сорти: один з них - декоративний і три - ефірно-олійні, щоб максимальна кількість ефірної олії була. Планую використовувати свої саджанці. Для цього у мене є всі засоби для розмноження.
Після війни дуже багато людей виїхало за кордон. Ті сезонні працівники, до яких я постійно зверталась, переїхали. Тож цього року намагались з дітьми самотужки все обробляти. Хоча ближче до осені частина людей повернулась. Також у нас живе більше 3 тис. переселенців. Ми співпрацюємо з селищною радою, бо багатьом людям потрібен заробіток. Нехай це не постійний, а сезонний заробіток. Утім, це краще, ніж нічого, а нам працівники дуже потрібні, то чому не допомогти іншим?
Я зрозуміла в цьому році, що можу допомогти іншим людям посадити поля і зробити такий своєрідний кооператив для того, аби ми могли наростити обʼєми. Зі своїм невеликим обʼємом, наприклад, 200 кг на день, ми не можемо найняти автомобіль, відвезти товар у Львів. Але якщо б в мене було декілька партнерів, ми зібрали хоча б 2 тонни, ми легко могли б довести і отримали б вищий прибуток. І зараз вже є декілька охочих, які готові співпрацювати.
Своїм успішним прикладом я хочу довести людям, що не потрібно їздити за кордон, аби заробити кошти.
Як це бути сучасною жінкою-фермеркою?
Фермерство - не моє основне місце роботи. Я працюю заступницею директора КУ “Соціальний абілітаційно-реабілітаційний центр “Парасолька”, а фермерством займаюсь у вільний від роботи час. Це мій відпочинок, моє хобі, те, що мене надихає. Працюю в фермерстві заради нашого майбутнього.
У цьому році ви знову долучились до освітньо-грантової програми TalentA. Чому для вас це важливо?
Мені подобається програма TalentA тим, що вона популяризує сталий бізнес. Я переконана, що ми взяли землю не в спадок від своїх батьків, а позичаємо її у своїх дітей. Який спадок ми залишимо своїм дітям, якщо знищимо землю, зруйнуємо її, використаємо всі корисні елементи? Чим тоді будуть користуватись наші діти? Тому я прихильниця сталих джерел енергії та сталого землеробства. Аби ми набували, а не марнували.
Чому я долучилась? По-перше, дуже гарні лектори, дуже гарне професійне навчання. Кожна лекція має свою родзинку, сильний глибокий посил, багато потрібного нам досвіду від спеціалістів. По-друге, я раніше мало знала про компанію Corteva та її препарати. В цьому році почала цікавитись. Раніше я користувалась засобами компанії Syngenta, але вона досі працює в росії. У Corteva ж люди з патріотичною свідомістю. Вони засуджують війну, вбивства, стають на бік миру, на бік добра. Вони вийшли з ринку рф, попри те, що розуміли, що через це рішення втратять кошти. Завдяки цій позицій я маю гарну альтернативу і можу користуватись препаратами компанії, яка не підтримує війну.
По-третє, я мрію мати лавандове поле. У мене вже є поле, лаванда, є розуміння, які кроки я маю зробити для досягнення цієї цілі. А завдяки грантовій програмі є можливість з допомогою ресурсів пришвидшити здійснення цієї мрії, зробити її ближчою. То чому б не взятись і не зробити цього? У минулому році я не подавала проєкт на отримання гранту через те, що працювала в селищній раді. Цього року я не працюю в органах місцевого самоврядування, можу брати участь і вірю в свою перемогу.
Ви завершили навчання в освітньому хабі програми. Якої лекції чекали найбільше і чому?
Мені сподобалась лекція Олени Лаврук “Проєктний менеджмент та підготовка грантових заявок. Бюджетування проєкту”, а також лекція Жанни Олійник “Як планувати своє життя та бізнес відповідно до різних сценаріїв розвитку подій?”. Вони позитивні, несуть максимальну кількість інформації. Це дозволяє розвиватись, по-іншому сприймати світ і сподіватись на краще.
Після першої лекції я зрозуміла, що в проєктній заявці потрібно максимально чітко висловлювати свою думку, не “лити водички”. І коли писала попередню заявку розуміла: це важливе, а це неважливе.
Щодо лекції про сценарії, то сценарії є завжди. Навіть є сценарій дій під час війни в Україні та після неї. Кожен вже думає про це. І навіть наші лекції починаються з цього запитання - “А що ви будете робити після війни? Які ваші дії?” Ми вже налаштовуємось на перемогу і плануємо сценарій дій післявоєнного часу. І коли ти вже почув про сценарії, про такі й такі можливості, ти вже вихоплюєш із повсякденного інфопростору потрібну тобі інформацію. Якось почула в новинах, що США мають сценарій розвитку, якщо почнеться ядерна атака. Власне, таких сценаріїв декілька. Тобто, справді, люди готуються до різних подій. Якщо б я не послухала лекцію, це для мене було б звичайним реченням в новинах. Зараз я розумію, що люди обдумують свої дії і не бояться розвитку подій, які можуть відбутись, бо в них є сценарії.
Також дуже дякую організаторам, що учасниці програми мають доступ до запису лекцій. У нас буває поганий інтернет і часто погано чути спікерів. Тож потім я маю можливість передивитись лекції, щось цікаве знову переслухати, почути щось нове, на що спочатку не звернула уваги.
Про що найбільше мрієте зараз?
Про перемогу. Ми на роботі плетемо маскувальні сітки, коли є вільний час, і щоразу ми не просто їх плетемо, а з таким посилом: “Нехай ця сітка вже не потрапить на війну, хай не знадобиться і потрапить до музею на памʼять про війну”.
